12 березня студенти 12 групи факультету української філології разом із куратором З. І. Комаровою відвідали визначні історико-культурні місця за маршрутом с. Шевченкове – с.  Моринці – м. Канів.

  У с. Шевченковому (раніше с. Керелівка) веселу компанію сумними бронзовими очима зустрів тринадцятирічний Тарасик Шевченко. За пам’ятником розташувалися сільська біла хатина під солом’яною стріхою, копія тієї, у якій жив малий Тарас, та дерев’яна криниця.

    Матеріали Літературно-меморіального музею Тараса Шевченка розповіли екскурсантам про життя і творчість поета, художника, гравера, філософа, мислителя. Привертали увагу оригінальні речі – стіл, лава з Шевченкової хати, меблі з Енгельгардтового маєтку, стародруки, мистецькі вироби місцевих умільців, подарунки від родичів Тараса Григоровича.

  Оригінал твору «Гайдамаки», ікони зруйнованих церков, куточок «Чумацький», листи Тараса Шевченка до брата Микити, молитовники і безліч фотокарток старої Керелівки – усе це нагадувало про кріпацьке життя селян у XIX ст. Предмети побуту шевченківського часу дали змогу уявити, у яких умовах зростав малий Тарас. Різноманітний одяг, вироби з дерева, весільний рушник Катерини, ліжко, на якому спав Шевченко у казармі під час заслання в Казахстані – далеко неповний перелік експонатів музею в с. Шевченковому. Особливо запам’ятався портрет Кобзаря, вишитий у 1957 році К. Костиркіною нитками муліне.

    За музеєм – стежка до могили матері Тараса, яку він втратив у 9-річному віці, та до батькової копанки, де і досі «хлюпочуться качаточка поміж осокою». У саду журливо схилилася калина, за якою ще малим ховався хлопчик від злої мачухи.

    Побувавши на садибі Шевченка, екскурсанти поїхали до Моринців. Цього разу їх зустрічала Катерина Бойко з маленьким Тарасиком на руках. Перед очима постала невеличка сільська хатина зі  старою кузнею і пасікою.

   У господі з покуття дивилися старовинні образи, прикрашені вишитими рушниками, на жердці розмістилися старовинні плахти, запаски і сорочки, у кутку усміхалася розписана піч, а над дверима красувався мисник із полив’яними й розмальованими тарілками, макітрами, глечиками та горщиками. Це оселя Якима Бойка, Тарасового діда по матері, а поряд – хата Копія, де народився Т. Шевченко. Із кузні чувся гучний дзвін, то мандрівники самостійно кували монети на пам’ять про Моринці. Побували вони і в капличці, збудованій для подорожніх у наші дні.

    Від «колиски» Кобзаря мандрівники поїхали до Канева. Похмура погода не завадила їм піднятися на Чернечу (Тарасову) гору до могили Т. Шевченка. Тут, над безкраїми пагорбами, які розкинулися над Дніпром, і спочиває геній України. Подолавши 342 сходинки, нарешті прибули до музею. Екскурсія була змістовною і цікавою, вона допомогла розкрити деякі таємниці життя і творчості геніального поета і художника, відомого на весь світ.

  Оригінальне перше видання Кобзаря, чисельні експонати, невідомі і маловідомі факти з життя і після поховальної церемонії, прекрасні картини художника, мистецькі твори сучасників створювали атмосферу зближення з Тарасом Григоровичем Шевченком.

      Підійшовши до Тарасової могили, студенти хвилиною мовчання вшанували пам’ять Т. Г.  Шевченка.

     Насолодившись природою Чернечої гори, красою широкого Дніпра, дружнє товариство вирушило до Умані. Емоційно збуджені, студенти-філологи  дорогою додому співали гучних українських пісень.

   Адміністрація факультету української філології в особі декана Коваль Валентини Олександрівни, учасники поїздки, куратор 12 групи Комарова Зоя Іванівна висловлюють слова безмежної вдячності ректору університету Безлюдному Олександру Івановичу за надану можливість відвідати Шевченкові місця, а також профкому університету, зокрема його голові Осадчому Олександру Семеновичу за сприяння і фінансову допомогу в організації екскурсії